A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Опорний заклад "Мутинський ліцей"
Кролевецької міської ради

Понеділок 11.01

Дата: 11.01.2021 09:02
Кількість переглядів: 64

Тема: Епоха Відродження в Європі. Гуманізм. Характерні риси.

1. Прочитати і законспектувати.

В середині другого тисячоліття Європа переживає бурхливе піднесення промисловості та культури, розквіт мистецтв і наук. Цей період дістав назву Відродження або Ренесансу. Саме тоді складаються нові уявлення про світ, людину, її місце на землі та смисл життя. Починають формуватися риси неповторності європейської цивілізації та культури. Закладаються  основи сучасного європейського мистецтва.

В історії людської цивілізації є епохи, що спалахують, мов зорі, і вже ніколи не згасають, посилаючи нащадкам яскраве світло. Такою яскравою зіркою в історія людської цивілізації стала епоха Відродження. То була епоха сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, епоха релігійних війн, що потрясали майже всі держави Європи, епоха нового покоління вчених, які, заперечуючи догмати богослов’я і схоластики, стали створювати нові науки, основані, з одного боку, на пізнанні навколишнього світу, а з другого - на вивченні творчості письменників та філософів античної Греції і Давнього Риму. Відродження вражає нестримним злетом фантазії, величним піднесенням духу, вірою у творчі можливості людини.

 

У трактаті італійського гуманіста Піко делла Мірандола відображається у концентрованому вигляді весь духовний досвід доби Відродження.  Ці слова говорить Адаму, першій людині на землі, сам Бог. І Бог у трактаті письменника піднімає людину до свого рівня, наголошує на необхідності духовного піднесення. У такий спосіб Піко делла Мірандола утверджує головні ідеї доби Відродження — саморозвитку людини, можливості її морального вдосконалення, здобуття свободи, здатності до перетворення світу силою свого розуму, душі, творчості.

Формування нового світогляду. Чим же був викликаний корінний переворот  в різних  галуззях людської діяльності, в усіх сферах людського життя?

Після хрестових походів XIXIII ст. на півдні Європи складається новий суспільний стан — бюр­герство, предтеча капіталістичної цивілізації. В бюр­герському середовищі формується нове розуміння життя, б основі якого — бажання людини самій розпоряджатися своєю долею, прагнення до накопи­чення грошей і до матеріального достатку, ділова завзятість, замилування радощами буття. Думка про потойбічне існування відходить на другий план. А земне життя постає радісним, повнокровним, спов­неним світлих надій.

Для успішної діяльності людина мусила глибше вивчити навколишній світ. Відродження — це доба вражаючих географічних та астрономічних відкриттів. В результаті експедицій Васко да Гами, Магеллана, Колумба було відкрито шляхи в Індію, Австралію, Америку і доведено, що Земля — куля. Знамениті астрономи Коперник, Бруно, Галілей дослідили, що Земля — одне з численних тіл. які рухаються навколо Сонця. Згадані відкриття сприяли розвитку світської науки, яка оперувала абсолютно новими аргументами та способами доведення, відмінними від богословських. Ці відкриття похитнули уявлення про світ, засновані на авторитеті Біблії.

В добу Відродження з'являється нова філософія. Вона стверджує право людини на щастя уже тут, на землі. Після загибелі Візантії — Східної Римської імперії — та захоплення її турками (1453 р.) до Італії виїхали візантійські вчені, хранителі античної мудро­сті. Це стимулювало спочатку в Італії, а потім і в усій Європі інтерес до спадщини античних філософів, вчених, письменників, художників.

Нове бюргерство відкрило в античній людині багато рис, подібних до свого світовідчуття. Це життєва ак­тивність, закоханість в життя» почуття внутрішньої незалежності і гідності. Доба Відродження — це час захоплення всім античним. Сама назва означає «від­родження античності».

1. Словникова робота. Записати !!!

Відродження, або Ренесанс (франц. renaissance — розквіт) — могутній ідеологічний і культурний рух, зумовлений переходом суспільства Західної та Центральної Європи до нової соціально-економічної формації.

Хронологічні межі періоду: з другої половини XIII ст. в Італії, з XIV і XV ст. в інших країнах до останньої чверті XVI — початку XVII ст. Термін «Ренесанс» уперше вжив 1550 року видатний італійський художник та історик живопису Джорджіо Вазарі у біографіях художників Італії «Життєписи».

Відродження (Ренесанс) – це широкий ідеологічний і культурний рух, що виник у країнах Західної Європи у процесі їх переходу від епохи Середніх віків до Нового часу (2 пол. XV ст. (в Італії – з XIV ст.) до середини XVII ст.).

На попередніх уроках ми говорили, що вперше термін «Відродження» використав у XVI ст. художник Джорджо Вазарі в трактаті «Життєписи знаменитих живописців, скульпторів і архітекторів» (1550). Цей термін пов’язаний з ідеєю відродження античної спадщини в нову добу.

Мистецтво Відродження пройшло кілька етапів:

1) Проторенесанс (XII – XIII ст.);

2) Раннє Відродження (XIV – XV ст.);

3) Високе Відродження (90-ті роки XV ст. – перша третина XVI ст.);

4) Пізнє Відродження (друга половина XVI ст.).

Послідовність етапів доби Відродження у різних країнах виявлялася по-різному. Класичною країною епохи Відродження вважається Італія, де простежуються всі його етапи. А в деяких країнах не було того чи іншого етапу. До того ж початок ренесансної доби і його кінець теж були нерівномірними, що залежало від тих економічних і культурних умов, що склалися в кожній європейській країні окремо.

 

Інтерес до античності ніколи цілком не згасав у Європі, але право тлумачити античність належало церкві. Духівництво намагалося затушувати всі життєлюбні, радієш сторони античної культури. Лише в добу Відродженим античність постала повнокровним, прекрасним мистецтвом. В античних мислителів та поетів молоде європейське бюргерство знайшло підтримку мрії про земне щастя.

Віднині для митців Відродження взірцем є канони та критерії античного мистецтва. Архітектори застосо­вують у своїх спорудах елементи розкішного римського декору і технічні досягнення Стародавнього Риму — колони, арки, бані. Скульптори і живописці показують своїх персонажів в ефектних позах грецьких богів та богинь. Маляри наслідують психологізм римського мар­мурового портрета. Поети вводять у гної твори античні сюжети, наслідують зразки античної трагедії.

З'являється ціла плеяда вчених, які розшукують та видають античні рукописи. Ці вчені називаються гуманістами — від слова «гуманус», тобто «земний», «людський». Незабаром гуманістами почали називати тих митців Відродження, які, на противагу церковним ідеалам, прославляли людину та ідеал земного щастя.

Гуманістичні ідеали стали панівними в цю добу. Для них характерне сприйняття навколишнього світі не як юдолі печалі, а як прекрасної дійсності. Людина ж згідно з цими ідеалами не грішна і низька істота, а прекрасне і досконале створіння.

Під впливом гуманістичного руху католицька цер­ква теж визнала життєстверджуюче античне мистецтво і стала схилятися до думки про досконалість і краса навколишнього світу і людини в ньому.

2. Небачений розквіт мистецтва. Немало митців у цю добу перебувало на службі у церкви або навіть були духовними особами. Проте за своєю суттю нове мис­тецтво набуло світського характеру. В живопису з'я­вляються нові теми, не пов'язані з церквою; малярі залюбки малюють обличчя мирян — городян, вчених, людей мистецтва, представників знаті. На рубежі XVXVI ст. жили і творили геніальні італійські художники Рафаель Санті, Леонардо да Вінчі. Мікеланджело Буонарроті. В їхньому мистецтві людина постає сповненою почуття власної гідності, гордості, рішучою та впев­неною в своїх силах. Мотив покори, схиляння перед долею та страждання у них притишується, а то й зовсім зникає.

Зодчі починають дбати про красу не лише церков­них, а й звичайних, бюргерських будинків. Похмурі замки середньовіччя поступаються місцем просторим палацам, заповненим повітрям та світлом, прикраше­ним розписами та скульптурами. В Парижі в цей час зводиться королівський палац Лувр в Італії — чудові палаццо римської знаті.

Народжується світська. В стінах венеціан­ського собору святого Марка звучить інструментальний концерт, побудований на танцювальних та пісенних /мелодіях простого люду.

В добу Відродження з'являється книгодрукування. Вперше друкувати книжки за допомогою матриць, вирізаних на дерев'яних дошках, став німецький майстер  Йоганн Гутенберг (1445 р.). Друкована книжка поступово почала витісняти рукописну. Настала ера книжної культури.

Реформація. Переворот у світогляді, вихід на пе­редній план стану бюргерів обумовили нове ставлення до католицької церкви. Бюргерство виступило за власну, «дешеву», церкву. Почався рух за оновлення церкви, який дістав назву Реформації. В кількох кра­їнах Європи було створено нову — протестантську — церкву (Німеччина, Швейцарія, Англія та ін.).

Головні постулати протестантської церкви були та­кі: людина має право на щастя не лише «на тому світі», а й тут, на землі. Людина має право спілку­ватися з Богом не тільки опосередковано через церкву, а й безпосередньо, сама. Суть протестантства полягає не в дотриманні обрядів, а в істинності віри. Єдиним джерелом віри с Біблія, и по її тлумачення богословами. Людина несе моральну відповідальність не лише перед Богом, а й перед іншими людьми.

Величезною заслугою протестантського руху перед європейською культурою був переклад Біблії націо­нальними мовами. Уряди протестантських країн доз­волили віруючим самостійно читати Біблію. Величезне враження справляв і на митців, і на просте бюргерство Старий Заповіт.

Поетів, художників, композиторів надихала не тіль­ки антична, а й старозавітна давнина. Це знамениті живописні полотна Рембрандта ван Рейна («Жертва Авраама»), Альбрехта Дюрера («Адам і Єва»), Джорджоне («Юдіф»), скульптури Мікеланджело («Мойсей», «Давид»).

3. Утопічні вчення. Найрадикальніші мислителі по­чинають замислюватися над питанням: чи можливе щасливе життя на землі, рівноцінно царству небесному? Виникає новий жанр літератури уший, до змальо­вується мандрівка на чудесні острови, на яких людське життя протікає безтурботно і радісно, панують любов та повага. Першим зразком такого земного «раю» стала «Утопія» англійського письменника-гуманіста Томаса Мора (1516 р.).

Починають з'являтися нові, гуманістичні теорії ви­ховання людини. В середні віки вважалося, що всю педагогічну премудрість містить в собі Біблія. Але церква готувала людину для потойбічного існування; гуманісти перші замислилися над тим, як підготу­вати людину для повноцінного, активного і діяльного життя на землі. Цінні думки про земне виховання людини знаходимо в романі Франсуа Рабле «Гаргаитюа і Пантагрюель». Сучасні європейські соціальні теорії та педагогічні й освітні підходи ґрунтуються на ідеях гуманістів.

4. Трагізм життя. Зміна світоглядних засад, хитання в царині віри, зростання індивідуалізму, жорстока кон­куренція — все це робило життя людини Відродження вельми напруженим, навіть трагічним, а в побутовому плані нерідко просто небезпечним. Не було країни, яку б не знекровлювали війни. Зросла злочинність. Суперечки між католиками і протестантами виливалися в XVI ст. у справжні релігійні .війни, які переросли у наступному, XVII ст. в цілу «світову» війну («Три­дцятилітня війна»). Життя людини, незалежно від стану і достатку, перебувало в постійній небезпеці. Бюргери та дворяни-лицарі мандрували не інакше, як у супроводі озброєних слуг. Подорожуючи на самоті, вони насували на лоба капелюха і закутувалися у темний плащ, стискуючи під ним ефес шпаги. Літе­ратура тієї пори розповідає нам про численні вбивства, викрадення жінок, про ватаги лісових розбійників.

В епоху Відродження людина відкрила для себе незнану до цього радість самостійно приймати рішення, ставити перед собою мету і прямувати до неї. На цьому шляху на неї чекала небезпека трагічних помилок. Але відмовитися від цієї свободи людина вже не могла і не хотіла. Трагізм існування — характерна риса європейської культури, що робить її несхожою на культури Сходу.

5. Періодизація літератури Відродження. Записати !!!Відродження почалося в Італії, на батьківщині античності, в XIV ст. Предтечею Відродження і європейського гуманізму вважається великий поет середньовіччя Данте Аліг'єрі. Найвідомішими письменниками першого етапу — «Ран­нього Відродження» — були італійці Франческо Петрарка й Джованні Боккаччо.

Розквіт Відродження в решті країн Європи припадає на XVI ст.. Найвидатнішими представниками цього другого етапу доби, «Високого Відродження», були Франсуа Рабле і П'єр Ронсар (Франція), Еразм Рот-тердамський (Нідерланди), Себастьян Брант (Німеччи­на), Ян Кохановський (Польща) та ін.

До третього етапу доби, «Пізнього Відродження» (на рубежі XVIXVII ст.), належить творчість Вільяма Шекспіра в Англії, Мігеля Сервантеса в Іспанії, Яна Амоса Коменського в Чехії.

Відродження охопило лише країни Західної Європи. Але вільнолюбні ідеї та гуманістичні вчення мали певне поширення і в країнах східнослов'янського світу (Україна, Білорусь, Росія).

 

6. Основні риси культури Відродження. Записати

Отже, епоха Відродження – це оновлення у всіх сферах суспільного буття й передусім великий переворот у культурі, що виявився у таких рисах:

  • підвищення інтересу до особистості, визнання її цінності;
  • утвердження фізичного та морального самовдосконалення особистості;
  • проголошення принципу рівності всіх людей, незважаючи на їх походження, становий та майновий статус;
  • утвердження високого призначення людини в процесі перетворення світу;
  • поетизація активної людини, яка поєднує особисті та суспільні інтереси;
  • орієнтація на античну спадщин;
  • світовий характер культури, звільнення від середньовічної схоластики (богословські знання, відірвані від життя);
  • історизм (осмислення людини та її життя  зв’язку з історичними обставинами);
  • формування ренесансного реалізму

Епоха Відродження – яскрава і неповторна. Вона вражає злетом фантазії митців, піднесенням духу, великою вірою у творчі можливості людини. Ніколи ще мистецтво не відігравало такої значної ролі у житті суспільства, ніколи не було таким велично прекрасним.

7. Гуманізм – основа культури Відродження.

Ренесанс охоплював різні галузі культури, але найяскравіше виявився в архітектурі, живописі, літературі, філософії. В основі культури Відродження лежав гуманізм. У ту епоху це поняття мало трохи  інший зміст, ніж для нас сьогодні. Для людей Відродження гуманізм — це все те, що допомагає вивчити і зрозуміти людину. Гуманістами називали тих, кого цікавили не сенс божественного, а призначення, доля, природа людини і людського. Потрібні нові науки, які б змогли ясно і всебічно виявити істину про людину. Такими науками, на їхню думку, були насамперед ті, що так чи інакше пов’язані з вивченням слова і мови. Від гуманістів вимагалося знання латини та грецької мови, літератури, поезії, античного ораторського мистецтва. Навколо наук про слово і мову об’єднувалися інші дисципліни, що давали відповідь на питання про сенс людського існування. Насамперед моральна філософія, яка зосереджувалася на проблемах добра і зла, обов’язку і совісті, гідності й відваги. Але гуманісти могли займатися також богослов’ям, медициною, науками про природу, головне, що вони залишалися мислителями, прагнули розібратися в людському, а не в божественному. Гуманізм переконує людину, що вона сама творить власну долю. Людина повинна наполегливо, цілеспрямовано йти до поставленої мети. І ця мета конкретна, цілком досяжна: особисте щастя, отримання нових знань, зростання по службі.

8. Відродження і християнство. Відродження не відкидає християнства. Воно живе в ладу з ним, але весь час намагається показати, що людина вільна у виборі мети і засобів її досягнення. Ця свобода — основа людської гідності. Від самої людини залежить, яке місце посісти у створеному Богом світові. Саме тому гуманізм рішуче виступає проти того, що стан людини визначається її походженням і славою батьків. Ні, гідність людини — у її власних чеснотах, знаннях, успіхах.

Своєю славою Відродження зобов’язане тим, хто творив нове мистецтво, таке схоже на мистецтво Середньовіччя. Центром раннього італійського Відродження була Флоренція — батьківщина великих поетів, письменників, скульпторів, архітекторів. Італійська література була створена генієм Данте Аліґ’єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо.

Англійське Відродження розпочалося пізніше, ніж в інших європейських країнах, але було надзвичайно інтенсивним та плідним. Вільям Шекспір — одна з найвеличніших постатей цієї доби. Його творчість стала своєрідним підсумком епохи, яка була сповнена віри в безмежні можливості людини.

Етапи розвитку гуманістичної культури

1) Період Передвідродження — кінець XIII — початок XIV ст. (Італія: творчість Ф. Петрарки, Дж. Боккаччо; XIV—XVст. — в інших країнах).

2) Період Раннього Відродження — кінець XV — початок XVI ст. (Франція, Нідерланди, Німеччина, Польща).

3) Період Зрілого і Пізнього Відродження — друга половина XVI — початок XVII ст. (Англія, Іспанія, Чехія).

Характерною особливістю митців епохи Ренесансу була багатогранність обдарування, прагнення до творчого пізнання світу в усіх його проявах. Леонардо да Вінчі — великий живописець, математик, механік, інженер. Альбрехт Дюрер — живописець, гравер, скульптор, архітектор. Мікеланджело — скульптор, художник, поет, інженер. Франсуа Рабле — письменник, лікар, юрист, педагог, архітектор, філософ. Майже всі митці епохи Відродження писали вірші (Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Дж. Бруно, Т. Мор, Е. Роттердамський).

 Титани доби Відродження – мандрівники, учені, художники, письменники.

Засновником стилю Високого Відродження став Леонардо да Вінчі (1452—1519)— геній, чия творчість ознаменувала новий переворот у культурі. Мистецтво для нього було засобом пізнання світу й вираженням своєї світоглядної позиції. «Мадонна в гроті» — перша монументальна композиція Високого Відродження, її персонажі —Марія, Іоанн, Христос і ангел — сповнені поетичної величі й життєвої виразності. Вони стають утіленням ідеальних образів духовного щастя.

У світ реальних пристрастей переносить глядачів «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі. Обмеживши до мінімуму змалювання інтер'єру, художник зосередився на виразах облич персонажів, які відтворюють драматизм подій. Портрет Мони Лізи («Джоконда») став символом Високого Відродження й одним із найвідоміших творів світового мистецтва. Небачена глибина і значущість образу поєднуються з індивідуальними рисами, неповторною таємничістю Мони Лізи, котра  залишила вічну загадку своєї посмішки наступним поколінням.

Світлі й піднесені ідеали Відродження втілені у творчості Рафаеля Санті (1483—1520). Молодший сучасник Леонардо да Вінчі, він синтезував досягнення своїх попередників і створив свій образ прекрасної, гармонійної людини на фоні величної архітектури або природи. Найбільш відомим твором Рафаеля є «Сікстинська мадонна». Легко йде по хмарах Марія з немовлям на руках, її погляд дозволяє зазирнути у світ її переживань. Серйозно й стурбовано дивиться вона в далечінь, немовби передчуваючи трагічну долю свого сина. Бездоганна гармонія і ди­намічна рівновага композиції, тонкий ритм плавних обрисів, природність і свобода рухів являють неперевершену силу цього цілісного й прекрасного образу.

Кульмінацією Високого Відродження в Італії була спадщина Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Він відомий як геніальний скульптор, живописець, ар­хітектор, інженер, поет, водночас він був борцем за високі гуманістичні ідеали, патріотом своєї батьківщини. Його розпис Сікстинської каплиці став шедевром світового мистецтва. Біблійні персонажі у нього набувають небаченої сили, емо­ційної виразності. Одним із величних архітектурних творінь Мікеланджело є собор Святого Петра в Римі. Він увесь просякнутий динамікою, що утверджує потяті людського духу до перетворення.

Порівняно з виразною раціональністю мистецтва Леонардо да Вінчі живопис Джорджоне (1477—1510) більш ліричний і споглядальний. Розкриттю поетичновсті гармонійних образів сприяє пейзаж, який посідає важливе місце в його твор­чості. Картини «Юдіф», «Гроза», «Спляча Венера» підкреслюють зв'язок людини й природи. Поєднання ідеального і конкретно-індивідуального вирізняють персо­нажів Джорджоне з-поміж інших.

Представником венеціанської школи був художник Тиціан (1485/90 — 1576). Він завжди був вірний гуманістичним принципам, вірив у волю й розум людини, у силу її творчих можливостей. Тому його роботи справили величезний вплив на сучасників і нащадків. Ранні твори художника мають містичний характер, однак протягом подальшого життя образи Тиціана стають більш повнокровними, глибо­кими, активними, життєрадісними. Тиціан став новатором у жанрі портрета, який нерідко перетворюється в психологічну картину, що розкриває внутрішні конф­лікти людей.

У період Пізнього Відродження в Італії посилюються економічна криза і фео­дально-католицька реакція. Сприйняття світу стає більш складним, дужче відчу­вається залежність людини від навколишнього середовища, з'являються думки про мінливість життя, втрачаються ідеали гармонії й цілісності світобудови. По­руч із окремими образами героїв на картинах славетних живописців дедалі часті­ше з'являється образ людської юрби. Так, на полотнах Паоло Кальярі, названого Веронезе (1528—1588), немовби оживає сучасне життя, його Венеція. Творчість художника відрізняється особливим розмахом і свободою. Юрба у Веронезе то радісно збуджена, то драматично мовчазна, то надміру жорстока, але так чи інак­ше вона впливає на долю особистості.

Криза ренесансних ідеалів наклала свій відбиток і на творчість останнього великого художника епохи Відродження в Італії — Тінторетто (справжнє ім'я — Якопо Робусті, 1518—1594). Він заперечував характерне для Ренесансу уза­гальнене й ідеальне сприйняття світу, відійшов від традиційного трактування релігійних тем, посилив жанрову й психологічну виразність. Тінторетто сприй­мав життя у всій його складності й динаміці. Його мистецтво вирізняється при­страсністю, злетом фантазії та емоцій. Картини «Введення Марії у храм», «Та­ємна вечеря», «Розп'яття» сповнені глибокого хвилювання за людину, за весь світ.

Осередком мистецтва Північного Відродження XVXVI ст. були Нідерлан­ди — одна з найбагатших і передових країн Європи. Нідерландське мистецтво мало більш демократичний характер, ніж італійське. У ньому значну роль віді­грають елементи фольклору, фантастики, гротеску, гострої сатири, але головна його особливість — глибоке відчуття національної своєрідності життя, народних форм культури, побуту, а також відображення соціальних контрастів


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора