П"ятниця 15.01
ТЕМА: Франческо Петрарка – видатний італійських поет -гуманіст. Багатство людської душі, краса і щирість почуттів, оспівування кохання у «Книзі пісень»
Петрарка - один з небагатьох поетів, яких не лише визнали, а й шанували їхні сучасники. З ним, сином скромного нотаріуса, розмовляли як із рівнею знатні вельможі,вінценосці та князі церкви. Його слава була славою Італії. Образ поета привертав увагу художників. До нашого часу дійшло багато портретів Петрарки, хоча залишається невідомо, який з них найточніше передає зовнішність митця.
Через шість століть поетичне слово донесло до нас творчість великого поета, літературна спадщина якого і досі хвилює душу кожної людини, бо поет, як ніхто інший, за допомогою звичайного слова зумів передати найкраще людське почуття. «Коли любиш, то таке багатство відкриваєш у собі, стільки ніжності, привітності, навіть не віриться, що так умієш любити», — писав А.Чехов. Кому ж адресовані ці почуття? Спробуємо це визначити, заглянувши до Амброзіанської бібліотеки в Мілані , де зберігається рукописний журнал творів Вергілія, що належав Петрарці, - його улюблена книга, його нерозлучний супутник у всіх мандрівках. На звороті першої, білої сторінки знаходиться запис, написаний власноруч Петраркою, цей запис - єдине місце, де він відкрито засвідчив свою любов.
Лаура, славна власними чеснотами і довго оспівана моїми віршами, вперше постала перед моїми очима в ранню пору моєї юності, в літо Господнє 1327-е, в день 6-й місяця квітня, в церкві Святої Клари в Авіньоні, в годину уранішню, і в тому ж місті, в тому ж місяці квітні, в той же 6-й день, в ту ж першу годину, літо 1348-е, у сього світу світло було відібрано, коли я випадково був у Вероні, на жаль! Долі своєї не відаючи. Звістка ж сумна наздогнала мене через лист мого Людовика в Пармс, в тому ж році, в день травня 19-й, уранці. Тіло її непорочне і прекрасне було поховано в усипальниці братів Мінорітів в самий день смерті до вечора, а душа її, я впевнений, повернулася на небо, звідки була. Се ж, на скорботну пам'ять про подію, з якоюсь гіркою втіхою поклав я написати саме в цьому місці, яке часто у мене перед очима, та відаю, що в цьому житті ніщо не повинно мені більше подобатися»
Кохання пламеніло в серці Петрарки 21 рік за життя Лаури. І, якщо вірити віршам, ніколи в ньому не згасало. Саме ці вірші стали найвищим досягненням Петрарки і складають Книгу пісень -«Канцоньєре»-від слова канцона. Що ж відомо про створення цієї книги?
Словникова робота. Петрарка вибрав форму сонета.(записати)
Сонет – (від італ. Sonetto-звучати) – жанр лірики, який складається з 14 рядків: двох чотиривіршів (катренів) та двох тривіршів (терцетів).
Сонет з’явився у XIII ст. в Італії. Започаткований Якопо де Лентіні, італійським адвокатом, сонет розвинувся у творчості Данте та Петрарки. Майстрами сонету були П’єр Роксар, Вільям Шекспір, Шарль Леконт де Ліль, Адам Міцкевич, Генріх Гейне, Олександр Пушкін та інші. Український сонет з’явився у XIX ст., його перші спроби пов’язують з творчістю О.Шпигоцького та Ф.Метлинського. Вагомий внесок у розвиток українського сонета зробили І.Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Ліна Костенко, Дмитро Павличко.
Сонет має чітку художню структуру: перший вірш містить у собі тезу, другий – антитезу, а тривірші – синтез (розв’язку теми).За змістом сонети поділяються на інтелектуальні, інтимні, пейзажні, філософські тощо. У « Книзі пісень» Ф. Петрарки зустрічаємо, крім жанру сонету, ще й канцони, секстини, мадригали.
Канцона – жанр ліричного вірша про піднесене кохання, вишуканого і оригінального за будовою.
Секстина – віршова форма, що складається з шести шестирядкових строф.
Мадригал – невеликий за обсягом вірш-комплімент про кохання.
Завдання
Дайте пояснення до понять і власних назв, пов’язаних з життєвим і творчим шляхом Петрарки.
- Флоренція
- 1304 р.
- Петракко
- Авіньйон
- Данте Аліг’єрі
- « Африка»
- 1341 р., Капіталійський пагорб у Римі
- « Canzoniere»
- Лаура
- 1370 р.
